Під час земного життя Ісуса, люди мали щодо Нього різні очікування. Одні хотіли, щоб Він ретельно виконував обрядові приписи закону і вимагав цього від інших, другі бачили в Месії доброго політика чи мужнього військового провідника. Учні теж не завжди сприймали Його правильно. Коли Христос говорить, що має страждати, Петро просить Його, щоб Себе пошкодував.
Напевно, якби Ісус помер «звичайною» смертю, то так само би зійшов до аду і визволив би нас від влади гріха, але Він не користується привілеями своєї божественності і не уникає страждань. Про це звістили і пророки ще задовго до Його приходу. Верховний апостол спочатку не може по людськи збагнути чому Ісус, маючи можливість контролювати ситуацію, на це іде. І Господь називає Петра «сатаною», вказуючи на його велику помилку – бажання вирішувати замість Бога.
Так само помиляємось щоразу, коли створюємо собі в серці ідола, замість Бога сущого, цю неживу подобу проповідуємо і їй поклоняємося. «Хай тебе Бог покарає», – бажаємо нераз кривдникові, чи «Бог все бачить і карає нечемних», – лякаємо Ним дітей. І, може, не підозрюємо, що діємо по сатанинськи, заступаючи правду про те, що насправді Бог нас дуже ЛЮБИТЬ.
А в результаті є страх і прихована зневага до такого божества, які заважають бути любленими і любити, бо неможливо любити того, хто страшний. Можна пробувати йому догоджати, ідеально себе вести, щоб Він часом не розгнівався і не покарав, та через це не бути справжнім, а що найстрашніше – бути дуже далеким від Нього.