Мт. 15, 29–31: «В той час прийшов Ісус до Галилейського моря і зійшов на гору й сів там. Сила народу прийшла тоді до нього, що мали при собі кривих, калік, сліпих, німих, чимало й інакших, та й клали їх до його ніг і він зціляв їх. І дивувались люди, бачачи, що німі говорять, каліки одужують, криві ходять і сліпі бачать. І прославляли Бога Ізраїля».
Багато разів євангелисти згадують про те, що Ісус зцілює людей. І переважно йдеться про окремих осіб, як наприклад, слугу сотника, десятьох прокажених, кровоточиву жінку тощо. У сьогоднішньому ж уривку говориться в загальному про багатьох: сила народу приходила до Ісуса, клали до Його ніг своїх недужих, а Він їх зціляв.
Зцілення не є чимось другорядним у проповіді Ісусом Євангелія, а це одна з ознак приходу Христа у світ – повернути до ладу все, що знищене гріхом, теж і здоров’я. На це вказав ще у Старому Завіті пророк Ісая: «Скажіть тим, у кого серце полохливе: "Будьте мужні, не бійтесь! Ось Бог ваш! Помста надходить, відплата Божа: він прийде й спасе нас". Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься» (Іс. 35, 4–6). На ці слова звертає увагу Христос і учням Івана Хрестителя, коли той, переживаючи момент слабкості у вʼязниці, послав їх питати чи Ісус дійсно той, хто має прийти.
Люди кладуть хворих в ногах Ісуса, визнаючи тим самим, що вони самі тут безсилі, але у Нього є влада все повернути до цілості. Бути в ногах Господа теж означає і учнівську поставу – той, хто просить здоровʼя, повинен повсякчас перебувати у Його Слові. Це потрібно розуміти, коли і самі просимо в Господа зцілення наших немочей – духовних, душевних чи тілесних. Бути учнем Ісуса і визнавати Його владу над недугами, означає також зректися інших «учителів» і «цілителів», які проповідують власне імʼя і ведуть лише до загибелі й смерті.