У цей день також звершуємо пам'ять всіх святих українського народу
У сьогоднішню, четверту неділю після Зіслання Святого Духа, у Своєму Слові Господь нам пригадує про те що є основою нашого духовного життя – з чого воно починається і на чому стоїть, а саме про віру, яка є відповіддю людини Богові на Його запрошення спасіння. Віра відкриває двері нашого серця для Бога. Коли віруємо, Господь аж тоді може у нашому житті діяти. Вірити – не означає переконати себе, що Бог існує і може щось для нас доброго зробити. Вірити – означає довіряти Богові цілковито. Що й робить сотник, про якого чуємо у сьогоднішньому євангелії.
Поганин-сотник побачив у Ісусі те, чого не бачили юдеї – ті, які чекали Месії, ті, які шанували Божий закон. Він не сприймає Ісуса як цілителя-шамана, який має виконати якісь дії, щоб Бог змилосердився, а розуміє, що сам Ісус є понад усім, здатний словом лікувати недуги, бо навіть закони природи підвладні Йому. Це маємо теж розуміти, коли беремо участь у богослужіннях чи якихось певних обрядах навіть у храмі. Усвідомити, що це все є зовнішнім і з допомогою різних знаків, символічно унаочнює Божу дію, допомагає спілкуватися з Господом. І тут добрий духовний результат можемо осягнути тільки тоді, коли приступаємо зі страхом Божим і з вірою.
Нераз хочеться, щоб молитва, запалена свічка, богослужіння за нас «працювали», у той час як ми могли б займатися своїми справами. Насправді ж, наше духовне життя, участь Бога у нашому житті, залежить тільки від нас. Господь шукає нас перший, але для життя в Бозі потрібна наша особиста згода і відповідь.
Християнство різними способами і часто переслідується: чи через фізичні гоніння, чи у спосіб, який можна назвати гібридним, прихованим, але й також часто ми самі можемо руйнувати віру через свою байдужість до пізнання правди. Часто нам вигідно мати бога, який був би одним з якихось придуманих нами потойбічних сил – просити у нього те, чого нам потрібно, а якщо не виходить, то тоді сказати: боже, вибач, це, значить, не є у твоїй компетенції, я десь інакше звернуся. І таким чином, можливо, не чуємо, що Господь насправді не відвертається, а провадить діалог з нами – як зі сотником з сьогоднішньої євангельської історії, як з жінкою-поганинкою, і з багатьма іншими.
Залишмо корупційне мислення у відносинах з Богом. Його благодатей не можна купити, заслужити, про них не можна «по знайомству» домовитися. Кожному з нас Бог дає їх безкоштовно. Проблема у тому, що ми не завжди це розуміємо і не завжди готові це сприйняти.
Бачимо у сьогоднішньому євангелії, що Господь здивувався з того, наскільки справжньою була віра сотника. Віра беззастережна, без сумніву. Він теж настільки усвідомлює свою людську недосконалість, що навіть просить Ісуса не заходити до свого дому. Однак Господь, який знає серце кожного, мабуть навмисно пропонує до його дому прийти, щоб зцілити слугу, аби усі присутні, як також і ми, теж цю його віру і пошану до Бога побачили. Сотник – це людина, яка шукала Бога. З євангелія від Луки знаємо, що він добре ставився до юдеїв і навіть збудував їм синагогу. І він звертається до Ісуса, розуміючи, що тільки Бог може допомогти.
«Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать», – говорить Христос у нагірній проповіді. Коли серце є чистим, відкритим на Бога, тоді розуміємо, що наше спасіння є в Ісусі Христі. Тоді не виникає бажання звертатися до різних сумнівних цілителів. Шукати допомоги там, де її немає. Чистим серцем бачимо, що Господь є всюди. Тоді не ведемо подвійного життя. Розуміємо, що Бог – це не тільки 1-2 години Літургії і ще, можливо, хвилини молитви удома… розуміємо, що Господь не є десь далеко, а завжди поруч, між нами. Досвідчивши це, псалмопівець говорить: «Зійшов би я на небо – ти там єси, ліг би я у Шеолі – і там ти. Взяв би крила зірниці, осівся б на край моря, – і там рука твоя мене б водила, і твоя десниця мене б тримала» (Пс. 139, 8-10).
А бути смиренним – означає сказати Богові: «я не достойний, але Ти, Господи…». Подібно як сотник, подібно як і Іван Предтеча, який, попри високий духовний авторитет у народі, розумів, що він є тільки тим, хто готує Богові прихід: «Я не достойний розв’язати йому і ремінця сандалів», – були його слова. Те саме міг сказати кожен святий, до такого свідчення покликані і всі ми.
Подумаймо собі сьогодні чи ми віруємо, коли просимо щось у Господа. Чи усвідомлюємо, що Він нас чує, чи довіряємо Йому і чи є готовими на те, щоб Він у нашому житті діяв. Стараймося, щоб, подібно до фарисеїв, не закриватися від Господа навіть у своїй «побожності». За духовними практиками, виконанням певних установ, побачмо Бога живого – який нас любить, і з любові, якщо є потреба, вимагає і наших змін.
Не ховаймося від Бога, а пізнаймо у Ньому своє спасіння. Пам’ятаймо про це, коли просимо за себе чи за ближніх. Пам’ятаймо і про молитву за всіх, що страждають – за хворих, потребуючих, за воїнів, які, можливо, не мають когось, хто б їх підтримав. Слуги для римлян не були дуже вагомими особами, щоб про них піклуватися, але римський сотник подає нам ще один добрий приклад – будучи військовим, високого чину, переживає і особисто просить Ісуса саме за свого слугу.
Коли говоримо про святих чи праведних людей, часто виникає бажання ідеалізувати їх, сприймати як певних майже міфічних чи казкових персонажів – які розмовляли з Богом, творили чуда, деякі з них віддали героїчно за віру життя. У сьогоднішню неділю, коли згадуємо також і пам’ять усіх святих нашого народу, багато з яких жили ще зовсім недавно і багато хто ще може їх пам’ятати, маємо добру нагоду ще раз собі пригадати, що святі були звичайними людьми, такими, як і ми з Вами. Але вони чули у серці заклик Христа: «Будьте досконалі, як і Отець ваш небесний досконалий». І своїм життям – радощами й терпіннями, працею і відпочинком, випробуваннями і смертю – сказали Богові «так». Усі святі, а особливо святі українського народу, хай будуть для нас викликом – бо до святості покликаний кожен. І хай будуть для нас також надією – бо показали, що кожному це є під силу.
У небі є багато святих – відомих і невідомих, але окремих з них Церква офіційно такими проголосила. До них можемо звертатися про заступництво на життєвому шляху, від них можемо вчитися довіри Богові навіть за найскладніших обставин. У сьогоднішній день і завжди, просім святих та заступників нашого народу, щоб молились за нас перед Божим престолом. Просім, щоб своїми молитвами допомогли нам подолати всю ненависть, корупцію, егоїзм, які не дають нам бути людьми. Просім всіх святих українського народу, щоб кріпили нас на життєвому шляху, аби колись у вічності, відомими тут на землі чи невідомими, ми були зараховані до їхнього лику.
ієр. Олег Овсяник,
адміністратор парафії
Блаженного священномученика
Миколая Чарнецького м. Стрий
Аудіозапис цих роздумів можна прослухати тут: