Слово на Неділю розслабленого (Ів. 5, 1-15)

Після гріхопадіння наших праотців життя людини неможливе без страждань. Кожна хвороба, терпіння чи якась несправедливість є наслідком гріха – чи особистого, чи інших людей, гріха суспільства чи, говорячи в загальному, гріха первородного, через який наша природа – дух, душа, тіло – стала зраненою на всіх рівнях. Коли переживаємо страждання, для нас природнім є шукати полегшення: через медицину, молитву, розмову з тим, хто може нас розрадити, залежно в чому є потреба і яким є наш біль.

Через сьогоднішню євангельську розповідь Святе Писання вже вкотре нагадує, що Бог є близько до нас, коли ми страждаємо. Щобільше – Він сам приходить у наш біль, розпач, розчарування, дарує спасіння, зцілення і дарує його просто так – не вимагаючи, щоб ми виконували для цього якісь умови. Як також, даруючи зцілення, не робить нас своїми боржниками. Бог здатний оздоровити навіть того, від кого відреклися всі. За весь цей довгий час, – говорить той що одужав, – не було когось, хто б допоміг йому спуститися в купіль.

Сьогоднішня євангельська історія оповідає нам про певне місце людського страждання, яке називалося «овеча купіль». Місце болю, розпачу, де збиралося багато недужих. Місце, яке, імовірно, було брудним – тут витав неприємний запах, бо, як твердять історики, ця купіль, правдоподібно, була призначена для того, щоб омивати тварин, яких вели до храму аби принести у жертву. Але ангел Господній, – як пише євангелист Йоан, – зрушував у купелі воду і хто встигав у цей час омитися, міг зцілитися від будь-якої недуги. Теж, з прочитаного розуміємо, що отримати це зцілення не кожному було просто.

Будучи віруючими людьми, часто в наших потребах звертаємося до Господа. І сьогоднішнє Євангеліє нагадує нам, що Господь зцілює не лише поверхово, а цілу людину. Лікує не наслідки хворіб, а їх причини, які часто є духовними. Зустрічаючи цього чоловіка у храмі, Ісус говорить: «Не гріши більше, щоб чого гіршого тобі не сталося». Як також у випадку, коли Господь зціляє паралітика, якого друзі опускають через отвір у стелі будинку, говорить найперше: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи». З цього можемо зрозуміти, що часто причиною якихось недуг є конкретні особисті гріхи – можливо погані звички, можливо байдуже ставлення до свого здоров′я.

Сьогодні бачимо Бога, який зцілює. Його дар – щедрий. Але допомогти може настільки, наскільки ми самі здатні прийняти Його благодать. Допомагає нам не тому, що ми знаємо якісь особливі молитви, не тому, що здійснили прощу до якогось особливого місця чи над нами помолився праведник, а тому що довірили Богові своє життя – можливо, у певній святині, перед якоюсь реліквією чи, просячи духовного заступництва іншої особи.

Просячи підтримки у Господа, пам’ятаймо про віру. Христос завжди запитує перед тим як допомогти: «Чи ти віруєш?». Не будьмо літеплими у наших проханнях. Хтозна, можливо цей чоловік, про якого чуємо сьогодні в Євангелії, втрачав надію. Можливо вже і звик до свого стану, до нарікань на те який світ несправедливий, що всім байдуже до його біди. Може навчився існувати у своєму каліцтві. Напевно тому Христос, який приходить до нього, ставить на перший погляд дивне питання: «Чи ти хочеш видужати?».

Застановімося сьогодні чи в цьому недужому не впізнаємо себе: коли просимо щось у Бога і не надіємося на Нього, а на когось чи на щось інше. Чи, коли приступаємо до тайни Покаяння, теж робимо це формально і Господь, щоб відпустити нам прогрішення, через священика мусить перепитати: «Чи ти шкодуєш за свої гріхи?». Задумаймось чи духовне або фізичне зцілення, яке Господь нам завжди пропонує у Святих Таїнствах, змінює наше життя. Чи мають для нас значення Христові слова: «Оце ти видужав, тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося».

Попри те, що біля купелі перебувало багато недужих, Ісус віднаходить і зцілює цього одного, особливого, щоб показати, що Його місія – не у зовнішньому оздоровленні, а у зціленні цілісному. Зціленні, яке полягає у відновленні відносин з Богом і на цьому Христос акцентує постійно.

У сьогоднішню Неділю розслабленого, коли в нашій Церкві відзначаємо день хворого і в особливий спосіб молимось за усіх хворих, терплячих, як також і за людей, що піклуються ними, за медпрацівників, пам′ятаймо що наша віра і відносини з Богом є дуже практичними. Говорячи про власні страждання, деколи знаємо чому конкретно і як вони виникли, але часто трапляється, що і не знаємо причин. Та, незалежно від цього, стараймося себе запитати: не «через що», а «для чого» є ці страждання, до чого вони можуть мене привести – чи до звикання, байдужості, нарікань чи навпаки – можуть допомогти віднайти Бога і мир, який Він дає. Теж, коли бачимо страждання інших, не біймося їм простягнути руку допомоги. Така байдужість страждаючих, змирення зі своїм нещастям і навіть опущення в болото гріха, теж часто є наслідком байдужості нас, яким нераз важко чи неприємно поговорити з людиною терплячою і опустити її в купіль Божого милосердя, коли зрушиться вода. Будьмо уважними до інших, а великим прикладом цьому хай служить нам багато праведників та святих, а особливо святий і чудотворець Миколай, якого пам′ять перенесення мощей сьогодні торжественно святкуємо.

ієр. Олег Овсяник,
адміністратор парафії 
Блаженного священномученика 
Миколая Чарнецького м. Стрий

Аудіозапис цих роздумів можна прослухати тут: